Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2014 року Справа № 922/4209/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Бернацька О.В.

від відповідача: Рожкова С.Г.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківгаз"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2013р.

у справі № 922/4209/13 Господарського суду Харківської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на свою користь суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 176908,19 грн. та 3% річних у розмірі 132609,99грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.10.2013р. (суддя Лаврова Л.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2013р. (судді: Пелипенко Н.М., Івакіна В.О., Тихий П.В.), позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму 3% річних у розмірі 132609,99грн., інфляційні втрати у розмірі 176908,19грн. та суму судового збору - 6190,36грн.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Харківгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини якщо інше не встановлено договором або законом, але оскільки скаржник є невинуватим в порушенні умов договору в частині своєчасної оплати вартості поставленого природного газу, то судами попередніх інстанцій необгрунтовано стягнуто інфляційні та 3% річних.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

30.09.2011р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладений договір № 14/2134/11 про купівлю-продаж природного газу відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати покупцю у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

В подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до договору, якими вносилися зміни щодо ціни та обсягу газу.

На виконання умов договору, позивач протягом жовтня 2011 року - лютого 2012 року поставив природний газ на загальну суму 81533003,26грн. У свою чергу, відповідач розрахувався за поставлений природний газ з порушенням строків його оплати, передбачених умовами договору.

У зв'язку з вищевказаним, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 176908,19грн. та 3% річних у розмірі 132609,99грн. Вказані розрахунки перевірені судами попередніх інстанцій та визнані правильними.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З наведеного вбачається, що штраф та пеня є видами господарських санкцій, які встановлені договором або законом та застосовуються до порушника господарського зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають самостійним передбаченим законом способом захисту майнового права кредитора та мають іншу правову природу ніж господарські санкції у вигляді штрафу та пені. При цьому, підстав для зменшення розміру чи звільнення боржника від сплати річних та інфляційних, заявлених до стягнення кредитором з боржника чинним законодавством не передбачено.

Таким чином спростовуються доводи касаційної скарги щодо необгрунтованого стягнення судами попередніх інстанцій інфляційних та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання.

З огляду на встановлені обставини та норми наведеного законодавства, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір у даній справі.

З урахуванням викладеного, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2013р. у справі №922/4209/13 - без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я. Судді Жаботина Г.В. Ковтонюк Л.В.